Туреччина все ж вразлива до тиску Росії. Наступного разу разом із помідорами, мандаринами і туристами Путін може влаштувати Ердогану і газовий шантаж.
Туреччина приміряє на себе роль посередника між Україною та Росією, намагаючись зайняти свою вагому нішу у новому витку протистояння між Москвою та Вашингтоном. На тлі безпрецедентного шантажу Росії війною в Європі, великі світові гравці один за одним показують Путіну, що грати за його правилами вони не будуть.
Візит президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана до Києва у четвер, 3 лютого, яскраве тому підтвердження. Так, після цього він чекає на Путіна до себе в гості на переговори. Проте перший корвет класу Ada для українських ВМС Туреччина нам допомагає будувати, завод по спільному виробництву безпілотників під Києвом зводиться, та й угода про зону вільної торгівлі (чого не має Росія) між Україною та Туреччиною нарешті підписана.
За словами Ердогана, Туреччина керується логікою “думати, як знизити градус замість того, щоб роздмухувати пожежу”, явно киваючи в бік Сполучених Штатів, які аж занадто сильно розкрутили маховик інформаційного протистояння з Росією. Хоча, можливо, в певному сенсі це і спрацювало.
ТСН.ua проаналізував перспективи угоди про ЗВТ із Туреччиною, яку Зеленський назвав історичною, та підводні камені, які можуть чекати на Україну за посередництва Анкари у перемовинах із Москвою.
Україна в центрі уваги
У розмові з ТСН.ua старша аналітикиня Центру досліджень сучасної Туреччини Євгенія Габер зауважила, що цього тижня Київ став дипломатичною столицею Європи і світу. І це дійсно так.
У вівторок, 1 лютого, до України приїздили прем’єри Великої Британії та Польщі, щоб започаткувати новий безпековий союз. А вже у четвер, 3 лютого, до Києва з офіційним візитом приїхав президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган разом із потужною делегацією.
Так, його візит не став несподіванкою. Він планувався давно з огляду на проведення 10-го ювілейного засідання Стратегічної ради високого рівня (відбуваються вони щорічно то в Туреччині, то в Україні, а очолюють її президенти). Проте все ж став знаковим та історичним. І не лише підписанням угоди про ЗВТ.
Візит Ердогана відбувся на тлі другого за рік безпрецедентного скупчення російських військ біля українських кордонів, коли без перебільшення вся увага світу прикута до України. До недавнього часу перемовини відбувалися за треком Вашингтон-Москва. І недивно, адже це Кремль вийшов із ультиматумами та погрозами на адресу Америки, які межують зі здоровим глуздом.
Туреччина, яка хоче стати не лише регіональним лідером, прекрасно розуміє, що попереду на неї чекає протистояння з Росією за Чорне море, яке Москва, разом із Азовським морем, намагається перетворити на своє внутрішнє озеро. Можливо, саме тому, намагаючись вскочити в останній вагон геополітичного потяга Вашингтон-Москва-Пекін (як це не дивно, Китай у цій холодній війні нового типу теж присутній), Ердоган запропонував свої посередницькі послуги.
У січні офіційна Анкара двічі пропонувала стати посередником між Києвом та Москвою. Навіть запрошувала Зеленського та Путіна на перемовини віч-на-віч до Туреччини, а Стамбул пропонувала як новий “Мінськ” для очних зустрічей Тристоронньої контактної групи (ТКГ).
Водночас джерела ТСН.ua в українських дипломатичних колах зауважують, що роль посередництва та фізичне перенесення засідань ТКГ до Стамбула треба відокремлювати одне від одного. Роль посередника Києву була запропонована на тлі загострення на українському кордоні. Київ це вітає, адже Ердоган один із небагатьох, хто може розмовляти з Путіним на рівних. Щодо засідань ТКГ, можливо, ОБСЄ (як організатор проведення цих зустрічей) отримала попередню згоду від Росії на зміну майданчика. Хоча останні коментарі Москви, яка категорично відкидає таку можливість, все ж кажуть про зворотне.
Можна довго гадати на кавовій гущі, які інтереси у протистоянні з Росією переслідує адміністрація Джо Байдена. Проте Україна зі свого боку має використовувати будь-яку соломинку, яка наблизить нас до припинення війни на Донбасі і повернення Криму. Але до всього треба підходити з розумом і не забувати, що кожна країна, навіть наші партнери, переслідує передовсім власні інтереси.
За словами Євгенії Габер, Туреччина традиційно намагалася відігравати роль регіонального лідера, особливо в Чорноморському регіоні. За її словами, навіть є таке поняття “співвласник цього регіону”, якщо дослівно перекладати з турецької.
“На відміну від країн Заходу (США, ЄС чи НАТО), у Туреччини та Росії вибудуваний окремий трек. Він не є безхмарним. Часто це називають конфліктною чи вимушеною співпрацею. Туреччина входить у передвиборчий цикл – на 2023 рік там заплановані президентські та парламентські вибори. Хоч зовнішня політика не завжди напряму впливає на виборців, але цей фактор існує. Тому, очевидно, що така миротворча діяльність, позитивний імідж посередника-миротворця і відповідальної країни в регіоні дуже сильно спрацювала в плюс для правлячої партії”, – каже ТСН.ua Євгенія Габер.
Проте Туреччина все ж вразлива до російського тиску. Якщо Путіну щось не сподобається, наступного разу, за словами Євгенії Габер, Росія може не просто заборонити імпорт турецьких помідорів, мандаринів, і закрити авіасполучення, щоб російські туристи не їхали на відпочинок до Туреччини, а й влаштувати газовий шантаж. Бо “Турецький потік” і “Блакитний потік” зав’язані на російський газ.
(Не) вільна торгівля
Після 15 років важких і тривалих перемовин Україна і Туреччина нарешті уклали угоду про зону вільної торгівлі. Зеленський назвав цю подію історичною, а дехто із представників опозиції – провальною. У чому ж причина?
Власне сама угода була готова вже давно. Останні п’ять років розмова точилася навколо перехідних періодів щодо певних груп товарів, мита на які будуть знижуватися поступово, щоб захистити вітчизняних виробників. З українського боку йшлося насамперед про овочі, фрукти та текстильні вироби.
За останні роки Туреччина серйозно підтримала власних виробників. Зокрема, держава сильно вкладається в підтримку текстильної промисловості. Саме тому на українському ринку так багато турецьких тканин. З турецькими підприємствами у цій сфері дуже важко конкурувати. До того ж, Туреччина має найбільш захищений ринок у світі. На деякі групи товарів держава встановила не просто високі, а надвисокі мита. Тому без ЗВТ поставляти свої товари до Туреччини Україна могла, але їх би там ніхто не купував, бо вони б були супер дорогі.
Торік товарообіг між Україною та Туреччиною зріс до $7 млрд. Водночас експорт з України переважає імпорт. Тобто, Україна має позитивне торговельне сальдо на свою користь. Більшу частину українського експорту до Туреччини – 70% – складають метал та зернові. Хоч і ставиться завдання, що ЗВТ має збільшити товарообіг до $10 млрд за наступні 5 років, все ж експерти та опозиція вбачають у цьому підводні камені, мовляв, можемо отримати негативне торговельне сальдо, бо українські виробники не витримають конкуренції.
У коментарі ТСН.ua заступник міністра економіки України Тарас Качка зауважує, що наразі дві третини нашого експорту до Туреччини – це зерно і метал. Мета України – щоб це були вироби із зерна і металу. Тобто, товари з доданою вартістю: кондитерська продукція (після підписання ЗВТ Україна зможе продавати кондитерські вироби на кращих умовах), навіть борошно, яке Туреччина продає у всьому світі (Україна вибила собі квоту по борошну, хоча Туреччина її нікому не дає, і тепер має цю шпарину).
Наразі Україна продає до Туреччини 1100 різних товарів. А інші не продаємо, бо в Туреччині дуже високі мита. Тому головна вигода від ЗВТ у тому, що ввізні мита скасовуються для понад 11 тис. товарів. У грошах для українського бізнесу – це $370 млн щороку. Плюс збільшиться товарообіг на $1,5 млрд, що дасть плюс 2,2% до українського ВВП щорічно.
Водночас, за словами Тараса Качки, найчутливіша річ для економіки – це текстиль. Частина українського легпрому зацікавлена в ЗВТ із Туреччиною, бо використовує її, як сировинну базу. Вони беруть звідти тканини і тепер зможуть їх використовувати для безмитного експорту в ЄС готової продукції. Інша частина ринку легпрому програє конкуренцію з Туреччиною і зараз, бо турецькі виробники мають вагому державну підтримку. Тому уряд розробив із легпромом чіткий план дій щодо державної підтримки протягом перехідного періоду (мита на готову продукцію легпрому будуть скасовуватися протягом 5 років) для нормальної конкуренції.
“У нас є такий ризик, всі це розуміють: і уряд, і індустрія. Але ми домовилися, як спільно зможемо ці ризики нівелювати. Це найголовніше. Решта – це вже конкуренція на мікрорівні. Очевидно, що виробники овочів зазвичай бояться конкуренції з турецькими виробниками. Але насправді це лише сезонна конкуренція. Наприклад взимку, коли український помідор ще не поспів, у нас на полицях більше турецьких, але українські все одно є. А влітку, навпаки, навіть ми в Туреччину можемо везти помідори, і так воно буде працювати”, – пояснює ТСН.ua Тарас Качка.