По соцмережах побігли світлини, на яких російські окупанти, які повертаються до себе на росію, вдягнені у українські військові фліски та “талани”. Фліски наші, до речі, і справді за*бісь, “талани” я поки не вдягав, бо в мене є куплені і розношені ще у 15-му році ботинки, але і х*й на все це, я не про те хотів сказати.

Вони в масках.

Ці російські окупанти в себе вдома, в своїх рідних Усть-Пизд*йськах, повернувшись до своїх уйобіщних жон – закривають обличчя балаклавами.

І я знаю, чому вони це роблять. І ви це знаєте.

Вони бояться. Вони бояться нас. Нас всіх.

Вони знають, що вони зробили. І вони страшно, неймовірно ссуть наслідків.

Я навіть не думаю, що це було в них таке осмиленне рішення чи наказ закрити їб*соси. Більше того, я певен, шо такого наказу не було. Їм це підказали самі інстинкти. Як тваринам, які розп*дарасили хату у відсутності хазяїна.

І я знаю, що вони праві. Праві в тому, що бояться.

Тому що ми прийдемо. І спитаємо. З усіх них.

В ідеалі – якщо це буде робити держава. У нас є, кому працювати з цим. Але держава – це не людина, у державі змінюються президенти, керівники розвідслужб, політична ситуація. Тому, імовірно, це буде робити, скажімо так, не тільки держава. Я поспілкувався з людьми, і розумію, що це відбудеться точно. Гарантовано. Більше того, це відбувається вже.

І так має бути. Тому що Буча. Тому що Бородянка. Тому що Маріуполь. Тому що Україна.

Пох*й, як ви ховаєтесь. Пох*й, де ви живете, пох*й взагалі все.

Чуєте, що то шелестить на вулиці за стіною?

Не звертайте уваги. Це лише вітер.