Війна на Донбасі забрала життя ще двох молодих захисників України. Так, 31 грудня від смертельного поранення помер 23-річний молодший сержант 25-ї окремої повітряно-десантної бригади Станіслав Богуславський із Дніпропетровщини. А 1 січня загинув 21-річний військовий 95-ї окремої десантно-штурмової бригади Ігор Тичина, який був родом із Житомирської області.
Докладніше про це читайте в матеріалі OBOZREVATEL.
Повернувся на фронт і того ж дня загинув
Станіслав Богуславський загинув у районі Авдіївки Донецької області, до 24-річчя йому залишалося менше ніж місяць. Але незважаючи на такий молодий вік, хлопець уже був командиром підрозділу. Стас навчався в коледжі транспортної інфраструктури, а до армії пішов ще наприкінці літа 2017 року.
“Він добре знав свою роботу і завжди ставився до неї сумлінно. А як людина завжди був позитивним. У нього були прекрасні стосунки з усією ротою. За два роки, поки ми служили, він жодного разу ні з ким не посварився. Його всі любили і поважали. Для багатьох він був прикладом”, – розповідає один із його побратимів.
“Він був чудовим другом і товаришем, ніколи не відмовляв у допомозі, на нього завжди можна було покластися. Він був патріотом і дуже любив свою сім’ю”, – додає ще один із товаришів Стаса по службі.
За словами матері Стаса Галини Степанівни, хлопець захоплювався військовою технікою із самого дитинства. “Ще у 2014 році він збирався поїхати до Києва. Я тоді сказала: “Синку, ти ще зовсім молодий, куди?” Він із друзями волонтерив, двічі їздили вони на блокпости, допомагали. А після закінчення технікуму він сам пішов і уклав контракт. Спочатку був на навчанні в “Десні”, а вже з листопада 2017 року поїхав на Донбас”, – зі сльозами розповідає жінка.
Вона згадує, що ще до служби Стас разом із друзями зняв кліп про війну, де за сценарієм він гинув: “Я тоді в нього запитала, чому ж так, чому ти гинеш? Він відповів, що це просто кліп”.
Нещодавно у ДТП загинув батько Стаса, який працював далекобійником. Хлопець приїжджав на три дні додому, відвідував засідання суду. А вже 31 грудня поїхав назад на Донбас, і того вечора сім’я отримала звістку про його смерть.
“Він жив фронтом, своїми побратимами, це був уже його другий контракт. Навіть коли був удома, йому могли зателефонувати серед ночі товариші по службі і попросити про допомогу. Він зривався і їхав до них. Комусь із машиною допомогти, для молодих бійців купував цвяхи, щоб збудувати бліндаж. Я пам’ятаю, накрутила дві банки сала йому, але він сказав, що одну банку передасть у їдальню, нехай хлопці хоч по шматочку спробують. Він був дуже добрим. А тепер його немає, і я не знаю, як усе це пережити. Хай буде проклята ця війна”, – плаче мама Стаса.
У четвер, 6 січня, Станіслава поховають на Алеї Слави у рідному Новомосковську на Дніпропетровщині.
Лікарі намагалися врятувати від кулі снайпера, але не вдалося
Ігор Тичина помер уже першого дня 2022 року. Хлопця поранив ворожий снайпер ще 27 грудня, і шість днів лікарі Харківського військового шпиталю боролися за його життя. Та врятувати так і не змогли. Ігор помер, не приходячи до тями. Йому був лише 21 рік.
Мама парубка вже багато років працює медсестрою у поліклініці в Коростені, а рідна сестра навчається у виші. Є ще дідусь, який до виходу на пенсію працював учителем креслення в школі, котру закінчив Ігор.
“Він навчався дуже добре. Після випуску намагався вступити до вишу, але не зміг, пішов до технічного училища. Але його захопленням був волейбол. Він грав за збірну Житомирської області, їздив на тренування та виступав на змаганнях. Також він був кандидатом у молодіжну збірну України з волейболу”, – розповів нам директор школи №10 Леонід Демчук.
Після закінчення училища Ігоря призвали до армії на строкову службу, де він і уклав контракт. Незабаром хлопець опинився на передовій. Усі, хто знав Ігоря, висловлюють співчуття сім’ї. Багато хто пише, що він був гордістю й опорою для мами.
У соцмережах важко знайти особисті фото Ігоря, він був скромним хлопцем. Є один знімок з урочистої військової присяги, яку на прохання рідних збільшив місцевий фотограф – він і стане прощальним під час похорону 6 січня.
