Ведучий має дуже напружені стосунки з рідною людиною.

Ведучий Слава Дьомін неодноразово ділився, що у нього з мамою дуже непрості стосунки.

В дитинстві він часто отримував від мами на горіхи, жінка била маленького Дьоміна до крові. Цього разу у програмі “Слава+” під час розмови зі своєю редакторокою, ведучий поділився, що мама ніколи не цікавилася його думкою і забороняла йому робити те, що подобається:

“Коли я був дитиною, мене ніхто не слухав, нікому не була цікава моя думка, чим я цікавлюся. Мені дуже подобалася залізниця, я ходив на дитячу залізницю і мене мама туди не пускала, потім мені почало подобатися радіо, і мені постійно говорили фразу: “Да скільки можна, ледь не задовбав тим радіо”. Я розумію, що їй було важко. В неї складний характер”, – почав розповідь Дьомін.

На запитання, які у нього стосунки з мамою зараз, Слава відповів: “Ніяких. Їх немає абсолютно. Я пробачив давно вже. Я не хочу спілкуватися з цією людиною. Для мене вона стала як перехожа, ну от вона є, ну добре. Я намагався декілька разів комунікувати з нею. У неї дуже складний характер і вона деспот. Має бути лише так, як вона сказала, безапеляційно. Мені таке спілкування не підходить. У мене немає моральної потреби з нею спілкуватися”, – сказав ведучий.

Слава Дьомін
Окрім того Дьомін, ледь стримуючи сльози, розповів, коли у нього погіршилися стосунки з мамою і як він у 12 років втік з будинку:

“У нас складні стосунки з мамою почалися десь з років 10-11. Коли почався перехідний вік. До цього я просто був постійно під нею. Хоча, як можна не зробити висновки, коли твоя дитина в другому класі, от я в другому класі почав прогулювати школу. В другому класі, це дитині 8 років. 8-річний пацан в еру, ще немає мобільних тощо, він виходить з дому, йде на вокзал, сідає на електричку і кудись хєрачить. Це одразу треба поставити запитання: а чому він так робить? У мене є відповідь на це запитання. Мені хотілося свободи, мене тримали в єжових рукавицях. А мама що робила? Мама, працюючи в управлінні внутрішніх справ Львівській області, вона попросила слідаків знайомих, щоб вони пішли за мною подивилися, куди я ходжу. “А, на вокзал, на залізницю? Добре”. Все? А поговорити? Воно все накопичувалося і накопичилося до того, що у 12 років я пішов з дому”, – поділився Дьомін.