На цвинтарі, де ховають невпізнаних бійців, поховані здебільшого ті, хто потрапив у криваву м’ясорубку в Іловайську та Дебальцевому. Пошукові групи вивозили тіла вантажівками — так багато було загиблих.
Сьогодні, 23 грудня, біля Офісу президента зібралися рідні українських захисників, яких досі вважають зниклими безвісти. В Україні — понад сотня невпізнаних бійців, іще більше перебувають у полоні. І ніхто не може достеменно сказати рідним про справжню долю їхніх близьких. Система розпізнавання тіл по ДНК — недосконала, кажуть матері військових. Вони часто відмовляються їх визнавати, бо надто багато розбіжностей.
Мовчазні змарнілі жінки тримають у руках плакати. Про долю своїх дітей мами не можуть дізнатись вже 9-й рік. Різдво вони зустрічають без жодних сподівань.
На цвинтарі, де ховають невпізнаних бійців, поховані здебільшого ті, хто потрапив у криваву м’ясорубку в Іловайську та Дебальцевому. Пошукові групи вивозили тіла вантажівками — так багато було загиблих.
Поховання тих, кого неможливо було упізнати, відбувалось щонайменше в трьох місцях: Старобільську, Краснопольському та Кушугумі. Згодом замість номерів тут почали з’являтись прізвища.
Масове поховання невпізнаних бійців на Запоріжжі провели у 2014 році. Згодом батькам, які здали тести ДНК, надійшли повідомлення — останки їхніх дітей вдалося розпізнати з експертизою. Багато хто вирішив не переносити могили.
“Я ось щойно сказала: Артеме, ти хотів залишитися там, де всі твої? І ось так ми лишили там, де всі його. І сюди тепер до нього приїжджаємо”, — розповідає Світлана Посудівська, мама загиблого бійця.
Але є й інші приклади. І це — справжня трагедія для тих, хто досі не може попрощатись із своїми дітьми. Ядвіга Лозинська шукає сина від 2014 року. Як свідчать його друзі, хлопець потрапив в полон під час виходу з Іловайського котла.
“Вони підтвердили — всі хлопці, що вони були з моїм сином у полоні. І у ГУР сказали, що мій син живий, і був у списках на обмін”, — говорить пані Ядвіга.
Але мамі прийшли результати аналізу ДНК. Мовляв, її син похований тут, на військовому кладовищі в Запоріжжі. Жінка погодилась на ексгумацію.
“Дістаєм мішок, а там купа одягу — декілька розмірів з шевронами 40-го батальйону. При тому, що мій син служив в 93-й бригаді”, — зазначає вона.
Волонтери домовились із благодійниками, щоб ті безоплатно передали Україні обладнання, яке дозволяє точно розпізнавати рештки бійців.
Але Міноборони повідомило, що ця допомога — непотрібна: “Проведення слідчих дій не належить до компетенції ЗСУ. Вважаємо передачу обладнання для експрес-аналізу ДНК недоцільною”.
В Офісі президента вже вкотре запевняють, що спрямують всі зусилля задля допомоги матерям. Втім, як швидко вирішиться це питання, неясно, Принаймні, Новий рік жінки знову зустрічатимуть без відомостей про своїх дітей. Станом на сьогодні досі не можуть розпізнати майже півтори сотні загиблих.