Наразі співробітники військкоматів змушені виходити на вулиці та здійснювати заходи оповіщення своїми силами, зазначили в Івано-Франківському обласному ТЦК та СП.

Мобілізація в Україні триває, і чоловіки, які шукають шляхи, щоб уникнути призову, стверджують, що саме працівники ТЦК і є ухилянтами.

Про це “Західному кур’єру” розповів заступник начальника Івано-Франківського обласного територіального центру комплектування і соціальної підтримки, начальник сектору мобілізаційно-оборонної роботи Роман Боднар.

За його словами, зміна підходів щодо мобілізації періодично відбувається, бо це вимушений процес. Як пояснив Бондар, це пов’язане з тим, що органи місцевого самоврядування, які, згідно з законом, повинні здійснювати оповіщення військовозобов’язаних, не виконують це завдання, а часом і відверто його саботують.

“Процес мобілізації станом на 2022 рік був повністю побудований на радянських принципах. Зав’язаний на оповіщення через підприємства, територіальні громади. Після децентралізації змінився державний устрій. Посади, які при СРСР призначалися”згори”, стали виборними. Звідси й почалися головні труднощі в процесі призову. Ті, хто мали б сприяти нам в ході мобілізації, або думають про майбутні вибори, або бояться розправи односельців”, – розповів військовий.

Наразі, щоб поповнити частини, які зараз виконують бойові завдання на передовій, співробітники військкоматів вимушені виходити на вулиці та здійснювати заходи оповіщення своїми силами.

“Головний наратив тих, хто шукає уникнення призову, що працівники ТЦК – це самі ухилянти. Цивільні нам в обличчя кричать, мовляв, чому самі не йдете на війну? І це при тому, що зараз 70% військовослужбовців нашого територіального центру, а якщо говорити про роту охорони, то і всі 90%, це військові, повернені з бойових частин. Вони проходили військову службу і є

непридатними або внаслідок набутих там захворювань, або через поранення”, – підкреслює Бондар.

Він нагадав випадок подібних “розбірок”, який нещодавно стався на франківському вокзалі. Тоді було оприлюднено відео конфлікту, у якому брав участь працівник місцевого ТЦК, який раніше отримав поранення на фронті.

“Мережею гуляє лише фрагмент запису, вирваний з контексту. Насправді військовослужбовця спровокувала цивільна особа. У бійця очевидна травма, він опирався на милицю. Але люди довкола не зробили на це жодної поблажки. В обличчя йому летіли стандартні наративи: що ти тут робиш, іди воюй і так далі”, – констатує Бондар.

Він також відповів на питання про те, чи доцільно залучати до процесу мобілізації людей, після важких поранень, які так чи інакше наклали відбиток на їхній емоційний стан, та це може впливати на розгоряння громадського конфлікту.

“Скажу відверто – в нас немає вибору”, – підкреслив Бондар. Він пояснив, що, окрім співробітників ТЦК, які демобілізовані після тяжких поранень, решта – переважно жінки та літні фахівці. Жінок вже пробували залучати до заходів оповіщення, але “від суспільства” йде або ігнорування, або провокативні дії.

За словами Бондаря, за два роки війни ТЦК сформували шість батальйонів та бригаду – в кожному з цих бойових підрозділів ядром ставали військовослужбовці центрів комплектування.

“Ми пережили втрату найкращого кадрового ресурсу, особливо офіцерів, яку досі відчуваємо. Є нестача працівників не тільки в кількісному, але і в якісному складі. Так, є момент того, що поряд з фізіологічною травмою, обмежено придатні до військової служби часто мають і душевні рани. І коли людину, яка

пройшла нелегкий бойовий шлях, в тиловому місті цивільні будуть “посилати на фронт”, звичайно у відповідь виникає агресія”, – каже Бондар.

За його словами, такі моменти з боку працівників ТЦК присікаються, але водночас це доводить, що у військкоматі працюють не ухилянти. Він також розповів, що зараз ТЦК змушено 70-80% свого особового особового складу залучати до мобілізаційних заходів, однак це – крайня міра, яка не приносить співробітникам військкоматів жодної радості чи матеріальної вигоди. Такі тотальні заходи – зайва робота, яку не мав би робити ТЦК.