Російські окупанти вдарили “Іскандером” по його багатоповерхівці в Краматорську. Студент Дмитро Мєшков один з тих людей кому вдалося вижити внаслідок ракетного обстрілу, 1 лютого. Тоді четверо людей загинули, а ще 18 отримали поранення. Про це йдеться в матеріалі ТСН.

Дмитро Мєшков студент харківського вишу, влітку минулого року повернувся до батьків у Краматорськ, аби доглядати хвору маму. Після лікування якраз збиралися виїжджати з Донеччини, але не встигли. Наразі хлопець оговтується у лікарні в Дніпрі після ракетного обстрілу.

“Думаю: не буде очей – все одно приємно жити. Не буде ніг – все одно зможу. Почув: у нього дві третини носа немає. Думаю: ой, як же я без носа? Нічого, буду так”, – сміється юнак.

21 – річний Дмитро згадує, як сидів удома за комп’ютером, коли раптом здригнулося все. Біло-жовтий спалах, шум, ніби гора обвалюється, ніби ти перебуваєш у будиночку з кубиків і цей будиночок штовхнули, він розсипається. Потім настала темрява і я подумав, хлопець думав, що помер. Але потім він відчув, що його засипає і зрозумів, що я так просто не відбувся.

Радів лише тому, що батьки ввечері пішли у гості, тож під час удару їх вдома не було. Його ноги та руку затисла плита, а дихати було майже неможливо, згадує Дмитро.

“Коли я випльовував, все засипалося назад. Тому мені довелося пережувати все, що я мав у роті, всі ці камінці, проковтнути їх. І вже таким чином дихати через руку”, – ділиться Дмитро.

Далі, каже, зібрався з силами, гукав про допомогу та допомагав рятувальникам його знайти. Після удару Дмитро з третього поверху опинився на першому під горою плит та домашнього краму. У важкому стані хлопця доправили з Донеччини до Дніпра. Медики рятують поранену руку та понівечений ніс.

“Йому пощастило, тому що плита його прикрила, закрила тіло, але не дала зруйнувати всі органи і тканини. Є проблеми з рукою. Вони вирішуються. Є проблема з поламаним носом. Але психологічний стан добрий. І ми знаємо, що Дмитро за лічені дні буде відновлюватися”, – переконує лікар Дмитра.

Юнак розповідає, що вчився у Харкові, а влітку повернувся до батьків до Краматорська, аби доглядати хвору маму. Після лікування якраз збиралися виїжджати з Донеччини, але не встигли.

“Кутова квартира. Загалом нічого не залишилося абсолютно. Мені навіть складно зрозуміти, збоку чи зовні двору сфотографовано. Так усе зруйновано”, – переконує він.

Згадує Дмитро сусідів, які загинули. “Мої верхні сусідки, вони шафи підтягували до вікон щодня туди-назад, туди-назад, щоб захиститися від уламків. Сусідка праворуч – тітка Аня – вона завжди ховалася в комору. Її чоловік облагороджував підвал, щоб там можна було ховатися”, – розповідає юнак.

На те, що втратив з батьками геть усе, хлопець не скаржиться. Певен, що після лікування зможе завершити навчання в харківському виші і подбати про своїх рідних.