Син українського журналіста, телеведучого з Тернополя Ігоря Пелиха, який трагічно загинув у ДТП 2009 року, Іван відважно захищає нашу Батьківщину на фронті. Хлопець воює у лавах Першої міжнародної роти спеціального призначення.

На своїй Instagram-сторінці Іван Пелих розповів, як це воювати на передовій і нищити ворога.

Злопець розповів, що дуже часто сидячи у підвалі важко зрозуміти це грім чи артобстріл.

“Сидиш ввечері в підвалі розбитого і спаленого будинку, на вулиці дощ. Часом в небі роздається різкий звук і ти не сильно розумієш чи це грім чи вихід артилерії (повірте, після сотень приходів за день звучить воно дійсно схоже), по звичці пригинаєш голову”, – розповів Іван.

Іван розповів, що на фронті завжди треба бути готовим до будь-яких подій і не розслаблятись.

“Раптом збоку починається стрілкотня, її звуки вже точно не сплутати, бігом накидаєш каску/броню, досилаєш патрон в патронник, вибігаєш і займаєш свій сектор. Неможливо словами передати той адреналін, коли у тебе над головою свистять кулі і кожен раз, перед тим, як висунутись і відкрити вогонь, або перебігти на іншу точку, ти не знаєш, чи не прилетить зараз по тобі. Єдине в чому 100% впевнений, це в твоєму побратимові праворуч і ліворуч, бо всі хто тут, функціонують, як одне ціле”, – зазначив Іван Пелих.

Втім, каже захисник, бувають й хороші дні, коли наші хлопці навалюють окупантам.

“Бувають хороші дні, коли дроном наводиш наших танкістів і вони вхлам розбирають п*дарську (пробачте, так вже повелось їх тут називати) посадку і кожне їхнє влучання святкуєте всім підвалом, не гірше ніж гол збірної України на ЧС. А бувають погані, коли ціла купа своїх 300, і після їхньої евакуації під шаленим обстрілом, сидиш, відтираєш руки від крові і думаєш, що це цілком міг би бути і ти, але головне, щоб хлопці до госпіталя встигли добратись”, – поділився Пелих.

Ігор зазначив, що війна “ніфіга не красива і не романтична”, як це може здатися з постів у фотоблогу, і зауважив, що кожне успішно звільнене селом під час контрнаступу “насправді дається ціною, яку поки не побудеш тут напевно ніколи і не усвідомиш”.