На думку Леоніда Волкова, Путін планує домагатися такого необхідного йому перемир’я через шантаж.

Російський політик і громадський діяч Леонід Волков пояснив, у чому, на його думку, полягає стратегія Путіна і яку останню ставку він робить для того, щоб зломити опір України.

Про це він написав у Twitter.

“Наступна (і остання) битва Путіна.

Дуже довгий тред про те, в чому, на мій погляд, зараз полягає стратегія Путіна, і яку останню ставку він робить для того, щоб зламати опір України.

Війна XXI століття складається не тільки з боїв на полі бою, чи не так?

На полі бою путінська армія показала все, на що здатна. І не вразила. Після проваленого бліцкригу і невдач із “тактикою малих котлів” у розпорядженні РФ залишилася лише тактика випаленої землі.

Вона полягає у використанні переваги в артилерії. Укріплений район ЗСУ зазнає потужного руйнівного обстрілу. Потім туди запускають гарматне м’ясо з “волонтерів”, “вагнерівців” та інших “ДНРівців”, яких міноборони РФ не вважає за людей і не враховує у своїй статистиці втрат; якщо їх зустрічають вогнем у відповідь, вони відходять, і артилерійський обстріл триває доти, доки ЗСУ не залишають укріплений район, стертий з лиця землі.

На полі бою путінська армія показала все, на що здатна. І не вразила. Після проваленого бліцкригу і невдач із “тактикою малих котлів” у розпорядженні РФ залишилася лише тактика випаленої землі.

Вона полягає у використанні переваги в артилерії. Укріплений район ЗСУ зазнає потужного руйнівного обстрілу. Потім туди запускають гарматне м’ясо з “волонтерів”, “вагнерівців” та інших “ДНРівців”, яких міноборони РФ не вважає за людей і не враховує у своїй статистиці втрат; якщо їх зустрічають вогнем у відповідь, вони відходять, і артилерійський обстріл триває доти, доки ЗСУ не залишають укріплений район, стертий з лиця землі.

Такий підхід дозволяє повільно просуватися і уникати значних втрат у кадровій армії, але зараз розклад сил різко змінюють HIMARS. Ефективно знищуючи склади зброї в глибині окупованих територій, вони створюють великі проблеми в логістиці та постачанні для ЗС РФ.

Тому зараз Путіну відчайдушно потрібне перемир’я. Не лише для того, щоб підтягнути резерви (резерви підтягне і Україна), не лише для того, щоб дати військам перепочинок (перепочинком скористається і Україна) — а, насамперед, для того, щоб зафіксувати статус-кво.

Перемир’я та припинення вогню означають, що виникне якась визнана, намальована на карті лінія розмежування, і вона визначатиме політичну реальність — мабуть, на роки вперед. Немає нічого більш постійного, ніж тимчасове, ви знаєте.

Річ не лише в тому, що Росія окопається, зміцниться вздовж цієї лінії. Річ, в першу чергу, в тому, що як тільки буде укладено перемир’я, в Європі переможе партія “поганий мир краще за добру війну”.

Політики прийдуть до виборців із добрими новинами: “Ми змогли зупинити війну” — скажуть вони. Більше не стріляють, зупинився потік біженців, знижуються ціни на пальне: усі ці негайні наслідки перемир’я негайно капіталізують європейські політики.

А щодо відкладених наслідків… Те, що Путін нікуди не подінеться і знову накопичуватиме сили і злість для наступної смертоносної і кривавої атаки через кілька років; те, що величезні території України залишаться під окупацією, мільйони їхніх мешканців у статусі переміщених осіб…

Те, що зло не буде покарано — що ж, з цим, у разі заморожування конфлікту, треба розбиратися наступним поколінням політиків, чи не так?

Зараз Україна має значну (хоча небезумовну і далеко недостатню) підтримку Заходу. Але якщо лінію на карті буде намальовано і запанує “поганий мир” — ситуація радикально зміниться.

Почати бойові дії знову, коли європейські виборці вже видихнули з полегшенням від того, що війна закінчилася, і повернулися до своїх звичних рутинних справ, зализуючи рани і знову накопичуючи жирок, буде політично нескінченно складно.

Навіть якщо буде накопичено великі сили і підготовлено сучасну техніку, спроба деокупації буде зовсім інакше сприйнята громадською думкою на Заході: “Ну, тільки ж заспокоїлося все, а вони знову починають стріляти”, — ось що думатимуть багато європейських виборців.

Впевнений, що все це чудово розуміють у Києві; але й у Москві теж розуміють. Наступна велика ставка Путіна в українській війні — спецоперація з примусу до перемир’я, яка дозволить оформити анексію, дасть паузу в кілька років для підготовки наступного етапу війни.

Як же Путін планує домагатися такого необхідного йому перемир’я? Ми бачили це вже у червні: через шантаж. Путін розуміє, що Україна на жодне перемир’я не піде. Громадська думка в Україні абсолютно однозначно вимагає від Зеленського продовження боротьби.

Ахіллесова п’ята України – в залежності від Заходу. Ще б пак: війною знищено більшість економіки, драматично впали податкові надходження; воювати, без західного озброєння теж нема чим. Київ зараз не впорається без підтримки Європи, і це створює можливості для шантажу.

Меседж Путіна у червні був дуже простий: “Дорогі Шольце, Макроне, Драґі — або ви натиснете на Зеленського і примусите його до миру, або я влаштую голод в Африці, ви отримаєте міріади біженців у Європі, і ваші уряди будуть зметені праворадикалами (яких я сам і профінансую)”.

Це було переконливо, але не допомогло. Коли в червні європейські лідери поїхали до Києва, багато хто писав: “Їдуть прогинати Зеленського на поступки”. До того ж, у їхніх руках був ще й важіль у вигляді статусу кандидата до Євросоюзу. Як з’ясувалося, експерти даремно думали про європейських лідерів погано.

Путінський шантаж голодом не пройшов, принципи та цінності перемогли.

Але у Путіна, як відомо, два союзники. І коли генерал Голод не впорався із завданням, тепер на передову буде відправлений фельдмаршал Холод.

Ще одну річ Путін вивчив за 22 роки при владі: якщо не виходить домовитися із західними політиками безпосередньо, треба працювати через їхніх виборців. Адже вони теж залежать від громадської думки (і в цьому їхня сила, але Путін упевнений, що це слабкість).

Зима близько. Це дозволяє вже найближчими місяцями розігрувати газову картку максимально ефективно. Ось, що робитиме Путін у найближчі місяці — він намагатиметься налякати європейців перспективою замерзнути у своїх будинках цієї зими.

Для цього він задіє всю агентуру, всі накопичені за багато років роботи ресурси: продажних політиків та журналістів, псевдо-НКО, маргінальні партії, квазіреспектабельних “аналітиків” та “експертів” (і добре ще, що головний смітник, Russia Today, забанили).

Але і без RT знайдуться охочі освоїти путінські гроші, щоб із глибокодумним виглядом сказати: “Україну, звичайно, шкода, але щоб Європа не замерзла, треба піти назустріч Путіну…”.

Запам’ятовуйте всіх, хто це говоритиме. 20% з них – корисні ідіоти. 80% – агенти Путіна.

Що з цим усім робити?
1. Попереджений – отже, озброєний. Не піддавайтеся. На Європу, ймовірно, чекає непроста зима — але це вимушена плата за вісім минулих років байдужості та бездіяльності. Цю зиму треба пережити: якщо зараз поступитися і прогнутися під путінські умови, то ще за 6-8 років Європу майже напевно чекатиме інша зима, ядерна. Тому що Путін не зупиниться, він готуватиметься до реваншу, а нова війна буде ще гіршою за нинішню.

2. Вікно можливостей для деокупації Херсона та інших територій в України не таке вже й велике: що ближче до зими, то важливішим чинником буде газовий шантаж (очевидно, в Україні це добре розуміють, і готуються до контрнаступу ударними темпами). Серйозні військові досягнення потрібні не тільки самі по собі, але й для роботи з громадською думкою у Європі, щоб вона повірила у можливість української перемоги і була готова стискати зуби і терпіти.

3. Пам’ятати, що Путін вдається до шантажу голодом і холодом не від хорошого життя. Його військова авантюра провалилася. Путін стрімко втрачає підтримку в Росії. Він теж розуміє, що має хіба що 2-3 місяці, щоб зафіксувати перемир’я на вигідних умовах. Це будуть, можливо, найскладніші 2-3 місяці, але потім Путін остаточно програє. Він уже програв, звичайно, але саме зараз його треба дотиснути, не дати йому відповзти. Витримати його останній удар”, – підсумував Волков.

Довідка: Леонід Волков – російський політик і громадський діяч, IT-фахівець, керівник передвиборчого штабу Олексія Навального на виборах президента Росії 2018 року і згодом штабу “страйку виборців”, який після закінчення виборів перекваліфікувався в мережу регіональних штабів Навального.