Існує досить проста формула закінчення війни в Україні, а точніше нічим не спровокованого військового нападу Російської Федерації на країну – члена та засновника ООН та інших міжнародних організацій. Це формула з однією складовою: російські війська мають повернутися на позиції 23 лютого ц.р. Але наразі ми і близько не бачимо готовність Кремля це зробити, тому українська сторона вимушена повертати силою зброї кожен клаптик своєї території. А це дуже непросте завдання.

Тому Київ вимагає від своїх західних союзників отримання новітньоі зброі і посилення санкційноі політики, щоб змусити озброєну до зубів Росію забрати рештки своїх недобитих військ та не засилати нові, не осбтрілювати ракетами та артилерією мирні міста та села України. Після цього Україна буде готовою знайти дипломатичне вирішення закінчення війни. Це буде серйозна розмова про мирні шляхи повернення тимчасово окупованих територій українського Криму та Донбасу. Звісно, що кожна війна закінчується миром і це його складові частини, які запропонував президент Володимир Зеленський.

Які ж найбільші перешкоди досягнення миру в Україні? Перш за все, примітивна та твердолоба позиція Кремля, який залишився при бажанні здійснити свої агресивні плани та приєднати до себе нові українські території, нав’язати усьому цивілізованому світу свою волю Vандальськоі поведінки, де фактор перемоги Zла є головним у реалізації політики експансії на чужі простори заради реалізації політики рашизму – російського фашизму. Це велика небезпека для усього цивілізованого світу і зрозуміло, що політика невтручання у війну з боку низки європейських країн та деяких міжнародних організацій дуже допомогла російському агресору на початковому етапі війни при використанні величезної переваги у озброєннях.

Існує досить проста формула закінчення війни в Україні, а точніше нічим не спровокованого військового нападу Російської Федерації на країну – члена та засновника ООН та інших міжнародних організацій. Це формула з однією складовою: російські війська мають повернутися на позиції 23 лютого ц.р. Але наразі ми і близько не бачимо готовність Кремля це зробити, тому українська сторона вимушена повертати силою зброї кожен клаптик своєї території. А це дуже непросте завдання.

Тому Київ вимагає від своїх західних союзників отримання новітньоі зброі і посилення санкційноі політики, щоб змусити озброєну до зубів Росію забрати рештки своїх недобитих військ та не засилати нові, не осбтрілювати ракетами та артилерією мирні міста та села України. Після цього Україна буде готовою знайти дипломатичне вирішення закінчення війни. Це буде серйозна розмова про мирні шляхи повернення тимчасово окупованих територій українського Криму та Донбасу. Звісно, що кожна війна закінчується миром і це його складові частини, які запропонував президент Володимир Зеленський.

Які ж найбільші перешкоди досягнення миру в Україні? Перш за все, примітивна та твердолоба позиція Кремля, який залишився при бажанні здійснити свої агресивні плани та приєднати до себе нові українські території, нав’язати усьому цивілізованому світу свою волю Vандальськоі поведінки, де фактор перемоги Zла є головним у реалізації політики експансії на чужі простори заради реалізації політики рашизму – російського фашизму. Це велика небезпека для усього цивілізованого світу і зрозуміло, що політика невтручання у війну з боку низки європейських країн та деяких міжнародних організацій дуже допомогла російському агресору на початковому етапі війни при використанні величезної переваги у озброєннях.

Це дало можливість отримати тимчасовий позитивний результат, перш за все, на півдні країни. Київ вимагає від цивілізованого світу посилення санкційноі політики, щоб агресор був не взмозі володіти величезними фінансовими ресурсами від західних споживачів російських енергентів, та отримання українським військом сучасних видів зброї, а не тільки зразків ще радянського виробництва.

Українська армія дуже вмотивована, тому дає жорстку відповідь російському агресору, витіснила його з північних та більшості східних регіонів України. Зараз ідуть вирішальні тяжкі боі за Донбас. Там російське просування, головним чином, зупинене. Усі бойові підрозділи російської армії вже перебувають на українському фронті. Тут у Москви майже не залишилося резервів, тому вона здійснює приховану мобілізацію. Але знову ж таки – це не стільки рішення для російської перемоги, скільки статистика для майбутніх людських втрат.

Зараз почалася заключна фаза війни, тому Кремль задіює усіх своїх друзів на Заході, щоб вони йому допомогли. Активізувалися куплені Москвою ще багато років тому журналісти NYT та інших американських видань. Вони вимагають, щоб США надавали менше підтримки далекій від Америки Україні, що це начебто не американський інтерес. Схоже, що вони зовсім не вивчили лекцію американського краху при виході з Афганістану.

У Німеччині політичне оточення колишньоі канцлерки Меркель вимагає зупинки надання збройної підтримки Україні. Говоримо про тих політиків, що практично підштовхнули Путіна до початку нової європейської війни. Знову активізувався головний агент Кремля у середовищі ЄС та НАТО – Віктор Орбан. Хто б ще дружив з ідеологами рашизму як не мрійник створення великої Угорщини. Навіть Рієку оголосив історично угорським портом. На зустрічі з президентом Сербії Вучичем Орбан заявив, що європейські санкціі проти Росії це атомна бомба. Постає питання – для кого? Кремль живий здоровий і поставив плюс Орбану за відпрацьовану роботу – руйнування шостого пакету європейських санкцій.

Існує досить проста формула закінчення війни в Україні, а точніше нічим не спровокованого військового нападу Російської Федерації на країну – члена та засновника ООН та інших міжнародних організацій. Це формула з однією складовою: російські війська мають повернутися на позиції 23 лютого ц.р. Але наразі ми і близько не бачимо готовність Кремля це зробити, тому українська сторона вимушена повертати силою зброї кожен клаптик своєї території. А це дуже непросте завдання.

Тому Київ вимагає від своїх західних союзників отримання новітньоі зброі і посилення санкційноі політики, щоб змусити озброєну до зубів Росію забрати рештки своїх недобитих військ та не засилати нові, не осбтрілювати ракетами та артилерією мирні міста та села України. Після цього Україна буде готовою знайти дипломатичне вирішення закінчення війни. Це буде серйозна розмова про мирні шляхи повернення тимчасово окупованих територій українського Криму та Донбасу. Звісно, що кожна війна закінчується миром і це його складові частини, які запропонував президент Володимир Зеленський.

Які ж найбільші перешкоди досягнення миру в Україні? Перш за все, примітивна та твердолоба позиція Кремля, який залишився при бажанні здійснити свої агресивні плани та приєднати до себе нові українські території, нав’язати усьому цивілізованому світу свою волю Vандальськоі поведінки, де фактор перемоги Zла є головним у реалізації політики експансії на чужі простори заради реалізації політики рашизму – російського фашизму. Це велика небезпека для усього цивілізованого світу і зрозуміло, що політика невтручання у війну з боку низки європейських країн та деяких міжнародних організацій дуже допомогла російському агресору на початковому етапі війни при використанні величезної переваги у озброєннях.

Це дало можливість отримати тимчасовий позитивний результат, перш за все, на півдні країни. Київ вимагає від цивілізованого світу посилення санкційноі політики, щоб агресор був не взмозі володіти величезними фінансовими ресурсами від західних споживачів російських енергентів, та отримання українським військом сучасних видів зброї, а не тільки зразків ще радянського виробництва.

Українська армія дуже вмотивована, тому дає жорстку відповідь російському агресору, витіснила його з північних та більшості східних регіонів України. Зараз ідуть вирішальні тяжкі боі за Донбас. Там російське просування, головним чином, зупинене. Усі бойові підрозділи російської армії вже перебувають на українському фронті. Тут у Москви майже не залишилося резервів, тому вона здійснює приховану мобілізацію. Але знову ж таки – це не стільки рішення для російської перемоги, скільки статистика для майбутніх людських втрат.

Зараз почалася заключна фаза війни, тому Кремль задіює усіх своїх друзів на Заході, щоб вони йому допомогли. Активізувалися куплені Москвою ще багато років тому журналісти NYT та інших американських видань. Вони вимагають, щоб США надавали менше підтримки далекій від Америки Україні, що це начебто не американський інтерес. Схоже, що вони зовсім не вивчили лекцію американського краху при виході з Афганістану.

У Німеччині політичне оточення колишньоі канцлерки Меркель вимагає зупинки надання збройної підтримки Україні. Говоримо про тих політиків, що практично підштовхнули Путіна до початку нової європейської війни. Знову активізувався головний агент Кремля у середовищі ЄС та НАТО – Віктор Орбан. Хто б ще дружив з ідеологами рашизму як не мрійник створення великої Угорщини. Навіть Рієку оголосив історично угорським портом. На зустрічі з президентом Сербії Вучичем Орбан заявив, що європейські санкціі проти Росії це атомна бомба. Постає питання – для кого? Кремль живий здоровий і поставив плюс Орбану за відпрацьовану роботу – руйнування шостого пакету європейських санкцій.

Офіційний Будапешт залишився на своїй позиції, що блокування санкцій проти Москви – це його національний інтерес. Президент Вучич залишається на роздоріжжі, як отримати дешевий російський газ та продовжити шлях вступу до ЄС. А чому б і ні. Адже є приклад Угорщини. Щоб В.Орбан зрозумів наслідки бомб, навіть не атомних, він мав би приїхати до України та подивитися на повністю зруйновані Бородянку, Бучу чи Ірпінь. Не кажу вже за страхіття Маріуполя. Але ж він не хоче, щоб не дратувати своїх друзів у Москві.

Угорський прем’єр також згадав про “продовольчу кризу у світі через конфлікт у Україні”. Навіть не уточнив, що це через війну Росії проти європейської країни, яка годує багато держав Азії та Африки. Зараз російська блокада українського територіального моря не дає можливість експортувати на міжнародні ринки 22 млн. тон зернових. Півмільйона тон російська армія примітивно вкрала в українських сховищах на тимчасово окупованій території України.

Так що наслідок атомної бомби не від європейських санкцій, що зупинив Будапешт, а від російської агресії на Україну, в результаті чого вже знищено української інфраструктури на 660 млрд. дол., коли російська армія вбила тисячі ні в чому невинних цивільних осіб, зґвалтувала сотні українських жінок і дітей, спровокувала світову кризу нестачі продуктів. Результати російського вторгнення порівняні з наслідками атомної бомби. Якщо В.Орбан до цього часу цього не зрозумів, то краще нехай приїде в Україну і побачить наслідки російських руйнувань на власні очі.