Мешканці прикордонного українського села на Житомирщині, яке першим прийняло удар російської орди, нарешті отримали хліб і гуманітарну допомогу – через близькість до білоруського кордону вони були відрізані й ізольовані від світу.

Аби врятуватись, деякі тікали лісами, інші сиділи у хатах, бо виходити надвір було заборонено, бо окупанти стріляли в людей, йдеться с ТСН.

Вулиця Центральна у селі Грезля, яке одне з перших прийняло удар, є на мапі, але фізично її вже не існує, тепер це суцільне згарище. Те що будували з десяток років у мить перетворилось на руїни. «Сьогодні закопали корову, свині, кури… Тікали, були до шостого числа, тут не витримали, йшли лісами дві доби», – розповідає мешканка села, яка лише тепер змогла повернутись додому.

Після влучань російських авіабомб у житлові будинки вирішили тікати. Бігли з сусідами лісом у мороз, без їжі і води блукали кілька діб. «Знаєте як воду пили з мазутом з дороги, а воду чисту бабам тримали, бо вмирали», – розповідають сусіди.

Російські окупанти обстріляли прикордонне село ще 24 лютого зранку. Думали, що там військові. А розтрощили житло людей і спалили ліс. Над ранок вулицями поїхали російські панцерниками і пішла піхота, в українському небі з’явились російська авіація. «Понад моє хатою літали низько, літали по одному-два вертольоти, літали удень і бувало вночі літали», – розказують місцеві.

Дядько Володимир плаче, бо його будинок і господарство знищене. Сиділи голодними у підвалі. Пенсії ще не завозили, відбудовувати поки ні на що.

Сусід Вячеслав годує своїх котів і собак російською тушонкою, сам гидує таке їсти. Під час окупації втратив матір і через росіян, які постійно стріляли, не зміг її поховати на цвинтарі. «Маму виносим, він стояв у лісі, як уклепав, кидаєм гроба за літню кухню заховались. Кричу, дай хоча б бабу заховати, он могила викопана», – розповідає чоловік.