У Маріуполі під час бомбардування російськими окупантами загинула 11-річна талановита гімнастка та її тато. Мама та молодший брат потрапили до лікарні, яку буквально через день розбомбили загарбники.

Проте друзі сім’ї ще сподіваються на диво та шукають рідних спортсменки серед евакуйованих.

Докладніше про це читайте у матеріалі OBOZREVATEL.

Сім’я не встигла залишити Маріуполь
Війна застала родину Д’яченків у Маріуполі. 11-річна юна гімнастка Катя, її молодший брат Артем, а також батьки Марина та Олександр не встигли виїхати з міста до його блокади російськими військами.

“Ми нічого не знали. Спочатку місто не так сильно бомбили, а вже з 2 березня ми залишилися без зв’язку і не знали, що відбувається. У нас жодного разу за весь час не спрацьовувала повітряна тривога, не було жодних повідомлень. Ми сиділи в підвалах відрізаними від усього світу”, – розповідає тренерка Каті Анастасія Мещаненкова.

Жодної евакуації не було, оскільки місто почали жорстоко обстрілювати росіяни, а “зелених коридорів” ніхто не давав. Вирватися з Маріуполя могли лише сміливці на легкових автомобілях. Анастасія сама так виїхала із міста під обстрілами із градів. Каже, що тільки завдяки Богу лишилася жива.

“На останньому тренуванні, перед війною, ми з Катею ставили нову програму з обручем, готувалися до виступу на Кубку Дерюгіних. Останнє, що мені тоді сказала Катя: “Дякую за тренування”. Ми повинні були побачитися буквально наступного дня, але почалася війна,” – згадує Анастасія.

Друзі шукають маму та брата Каті
10 березня російська бомба поцілила в будинок, де жила сім’я Каті. Там обвалилися плити із 9-го по 6-й поверхи. На очах у мами стіна впала на Катю та її батька. Вони обоє загинули на місці.

Маму та молодшого брата вдалося врятувати, їх відвезли до лікарні №3 Маріуполя. Проте незабаром окупанти розбомбили цей медичний заклад. Зв’язок із Мариною та Артемом зник.

“У нас досі є надія, що вони змогли врятуватися. Ми переглядаємо списки евакуйованих, але поки їх там не знайшли. Проте росіяни маріупольців, які зараз залишилися серед живих, примусово вивозять до Донецька. Даних про цих людей у нас немає. Але надія ще є, що Марина та Артем живі”, – каже тренерка.

Після Кубку збиралася їхати до Іспанії
Анастасія згадує, що Катюша вперше прийшла до неї на заняття два роки тому. До цього вона вже займалася гімнастикою, але в іншого тренера.

“Це була дуже світла дівчинка, щира. Не по роках розвинена, розумна. Її всі любили, а малюки просто обожнювали. Вона була дуже перспективною гімнасткою, я завжди говорила, що вона стане тренеркою та виховає ще олімпійських чемпіонок. Вона завжди на змаганнях виступала так, ніби це Олімпійські ігри, емоційно, яскраво, з високо піднятою головою, я завжди називала її “зірка моя”, – розповідає тренерка.

Після Кубку Дерюгіних Катя збиралася поїхати на виступи до Іспанії. Але російські агресори відібрали у дівчинки не лише її мрію, а й життя. Як і життя сотень українських дітей, які гинуть зараз від російських бомб і ракет.