Ми з України. Погодьтесь, звучить набагато краще, аніж могло би бути. Але не буде, бо у нас вже перевалило за місяць, як триває війна. Жахлива, але зі своїми позитивними наслідками.

У нас поповнення в танковому сімействі. +117 танків, забраних у ворога. Тільки Україна може воювати не в збиток, а навпаки.

Тепер у нас багато міст-героїв. Заслужено. Деякі майже стерті з лиця землі, але вони є і в майбутньому будуть тільки кращі. Скоро модно буде жити не в столиці, а в маленькому українському місті Охтирка чи то взагалі у селі Чорнобаївка.

Тепер все більше людей говорять українською, солов’їну чути звідусіль. Як мед у вуха.

Європа вирішила створити трастовий фонд, з якого виділятимуться гроші на відбудову України після закінчення війни. Можна по троху планувати свійпереїзд до українського Маріуполя чи Харкова.

І найголовніше. У нас у всіх було дві мрії. На жаль, одну зруйнували окупанти, обрізали їй крила. Але нічого, «Антонов» готовий її відродити. Новому літаку – бути. А інша – жила і житиме вічно – мрія про свободу.

І зараз життєво необхідно не переставати вірити. Треба розправити плечі і ще зовсім трохи почекати того дня, коли звідусіль лунатиме одне єдине слово: «Перемога».

Це обов’язково настане, лиш вірте!