Минув понад місяць від початку жорстокої війни Росії в Україні – понад місяць бомбардувань, кровопролиття та травми. Ані шкіл для дітей, ані лікарів для батьків, ані безпечного даху над головою в багатьох частинах країни.
За даними ООН, десять мільйонів українців вже втекли від цього жаху. Більшість із них шукає притулку в інших регіонах України, які вважаються безпечнішими. Але понад три з половиною мільйони людей втекли за кордон, пише ВВС.
Переважно це жінки та діти, оскільки чоловіки віком до 60 років зобов’язані залишатися в країні. Переміщені та дезорієнтовані, часто не знаючи, куди йти далі, біженки інколи змушені довіряти незнайомцям. Хаос війни для них позаду, але річ у тім, що за межами України вони також не в повній безпеці.
“Для хижаків і торговців людьми війна в Україні не є трагедією, – попередив генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш. – Це можливість, а жінки та діти – це цілі”. Навіть у мирний час в Україні та сусідніх країнах активно діють угруповання, що займаються торгівлею людьми. Війна стала ідеальним прикриттям для розвитку їхнього бізнесу.
Кароліна Вєржбінська, координаторка правозахисної організації Homo Faber у Любліні, розповіла, що величезне занепокоєння зараз викликають діти.
За її словами, багато дітей виїжджали з України без супроводу. Через нестабільні реєстраційні процеси в Польщі та інших прикордонних регіонах – особливо на початку війни – багато дітей просто зникли, і їхнє місцеперебування невідоме.
Ми з колегами попрямували до польсько-українського кордону, щоб на власні очі переконатися у тому, що там відбувається.
На залізничній станції, куди прибувають біженці, було людно – приголомшені жінки та заплакані діти. Багатьох із них втішають та пропонують гарячу їжу волонтери у яскравих жилетах.
Здається, все добре організовано? Не зовсім.
Ми познайомилися з Маргаритою Гусмановою, українською біженкою з Києва, якій трохи за 20. Вона прибула на кордон два тижні тому, але вирішила залишитися, щоб допомогти іншим жінкам не потрапити до рук не тих людей.
Я запитую її, чи почувається вона вразливою. “Так, – відповідає вона. – Тому я особливо турбуюся про їхню безпеку”.
“Жінки та діти приїжджають сюди зі страшної війни. Вони не розмовляють польською чи англійською, не знають, що відбувається, і вірять у те, що їм говорять”.
“На цій станції може з’явитися будь-хто. У перший день, коли я стала волонтеркою, ми побачили трьох чоловіків з Італії. Вони шукали красивих жінок, щоб продати їх у секс-рабство”.
“Я викликала поліцію, і виявилося, що я мала рацію. Це не була параноя. Це жах”.
Маргарита каже, що місцеві чиновники зараз трохи більш організовані. Поліція регулярно патрулює станцію. Люди (переважно чоловіки, як нам кажуть) з картонними табличками з назвами спокусливих місць, які були присутні в перші кілька тижнів після прибуття біженців, значною мірою зникли.
Але, як ми з’ясували з низки джерел, інші злодії тепер видають себе за волонтерів.
Олена Москвітіна вирішила висвітлити цю проблему у фейсбуці, щоб привернути до неї увагу. Зараз вона у безпеці в Данії, тому ми довго спілкувалися через скайп. Те, через що їй довелося пройти, лякає.
Вона з дітьми виїхала з України до сусідньої Румунії. Вони шукали транспорт від кордону. Люди, які, за її словами, удавали з себе волонтерів у центрі для біженців, запитали, де вона зупинилася. Вони з’явилися пізніше того ж дня й агресивно сказали їй, що найкраще їхати до Швейцарії, і що вони відвезуть її туди фургоном разом з іншими жінками.
Олена розповіла, що чоловіки дивилися на неї та її доньку “хтиво”. Її дочка заціпеніла.
Вони попросили її показати сина, який був у іншій кімнаті. Вони оглянули його з ніг до голови, каже жінка. Потім вони наполягали, щоб вона не їхала ні з ким, крім них, і розлютилися, коли вона попросила показати їхні посвідчення особи.
Щоб здихатися чоловіків, Олена пообіцяла зустрітися з ними, коли інші жінки будуть у їхньому фургоні. Але щойно вони пішли, вона схопила дітей і втекла.
Ельжбета Ярмульська, завзята польська підприємниця, є засновницею ініціативи Women Take The Wheel Initiative. Її мета – створити українським біженкам “бульбашку безпеки”.
“Ті жінки вже через багато чого пройшли, коли йшли чи їхали через зону бойових дій, а потім тут зазнавати страху та експлуатації? У навіть не уявляю, як це”, – каже вона.
Я йду з Ельжбетою, яку всі називають Ела, до центру для біженців, де вона показує чиновникам своє посвідчення особи та підтвердження місця проживання, перш ніж запитати, чи треба когось підвезти до Варшави.
Вже за лічені хвилини в її машині сиділи біженка Надія та троє її дітей. Надія з трьома дітьми дуже вдячна за транспорт. Тим часом Надія розповіла мені про свою небезпечну подорож з Харкова за межі України. Зараз у Польщі, за її словами, вона відчула полегшення від того, що у неї є жінка-водій.
Про ризики торгівлі людьми та експлуатації вона чула на українському радіо. Але вона все одно поїхала. За її словами, її будинок обстрілювали. Тож небезпеки війни були більш нагальними.
Ела дбає про українських біженок. Але безпечний виїзд із кордону не означає, що небезпека для них минула. Більшість, з якими ми говорили, сподівалися повернутися додому, щойно завершаться жорстокі бої. Але протягом наступних днів, тижнів, навіть місяців їм потрібно десь спати, їсти, відправити дітей до школи, а також працювати, щоб належним чином себе утримувати.
Усе це робить біженок уразливими.
Лідери ЄС одностайно схвалили заходи щодо відкриття ринку праці, шкіл та доступу до медичних послуг для українців, але, як зазначають правозахисні групи, біженцям потрібна допомога, щоб зареєструватися та бути поінформованими про свої права.
Одна з волонтерок, яких я зустріла на польсько-українському кордоні, розповіла мені, що, коли ти наодинці, без друзів і потребуєш грошей, ти можеш легко опинитися там, де раніше навіть уявити не міг.
Цю жінку заманили до проституції, коли вона була молодою. І це, за її словами, багато в чому вплинуло на її рішення зараз допомагати українським біженкам. “Я хочу захистити їх. Попередити їх”, – сказала вона мені. Вона попросила не називати її ім’я. Вона кардинально змінила своє життя і не хоче, щоб діти знали про її минуле.
Через понад місяць від початку війни Росії в Україні, процеси перевірки людей, які стверджують, що допомагають українським біженцям, у Європі ще далекі від ідеалу.
Організована злочинність (включно з сексуальною експлуатацією, торгівлею органами та рабською працею) – не єдина загроза. Біженців також експлуатують окремі особи.
Люди в Польщі, Німеччині, Британії та інших країнах відкрили свої домівки для біженців, і більшість із них мають найкращі наміри. Але, на жаль, не всі.
У соцмережах ми знайшли допис українки, яка втекла до Дюссельдорфа в Німеччині. Чоловік, який запропонував їй кімнату, забрав у неї документи й вимагав, щоб вона безкоштовно прибрала його будинок. Потім він почав натякати також і на секс. Вона відмовилася – і він вигнав її на вулицю.
Ірена Давід-Томчиккідс, виконавча директорка варшавського відділення неурядової організації La Strada, що ця історія – не виключення. За її словами, таке відбувається не лише під час війни. Але лавина постраждалих від конфлікту жінок і дітей, що тікають з України, означає збільшення кількості випадків експлуатації та насильства.
Особливу увагу вона звертає на проблему біженців-підлітків. “Ми всі знаємо підлітків, чи не так? Вони невпевнені в собі. Вони хочуть прийняття та визнання”, – каже вона.
“А якщо це біженці, які перебувають далеко від дому та друзів, їх ще легше експлуатувати”.
“Дівчатам може сподобатися увага, яку їм приділяють старші чоловіки. Або вони познайомляться з крутою дівчиною їхнього віку, яка має чудовий одяг і запрошує їх на вечірки”.
“Ось як усе починається. Не забувайте, не тільки чоловіки є сутенерами, торговцями та кривдниками”, – додає вона.
Фактори, що спонукають українських жінок приймати спокусливі онлайн-пропозиції, щоб уникнути труднощів, також значно збільшуються під час війни.
Ірена розповідає про багато випадків, над яким працює La Strada Poland – українським дівчатам пропонували квитки на літак до Мексики, Туреччини та ОАЕ чоловіки, яких вони жодного разу не бачили.
“Мої колеги намагаються переконати 19-річну дівчину не йти зі своєю подругою до будинку чоловіка”, – каже вона. “Вона знає, що її подругу побили. Але чоловік дзвонить їй на мобільний, каже солодкі речі та пропонує подарунки”. “Якщо вони все ж вирішують іти, ми благаємо дівчат хоча б зареєструватися в місцевих органах влади. Якщо вони цього не зроблять, у них є наш телефон”.
“Я сподіваюся, що вони зможуть зателефонувати нам, якщо вони потребуватимуть допомоги”, – каже Ірена.
Правозахисні групи хочуть, щоб вони краще піклувалися про тих, хто тікає від війни. Вони потребують захисту