«З нею і у вогонь, і у воду, хоробрості – хоч відбавляй», – саме такою згадує 26-річну військову медичку Катерину Ступницьку, якій посмертно надали звання Героя України, її бойовий друг.

Пряме потрапляння ворожої авіації у хату, яка слугувала медичним штабом, фактично не залишило шансів на життя, але побратими дівчини до останнього вірили, що Катю ще можна врятувати, і всю ніч голими руками розбирали завали у надії її знайти…

Військовий медик Тарас (зі зрозумілих причин не вказуємо ні позивного, ні прізвища) каже, що перше враження, яке у нього створилося про молоду медичку Катерину, було дуже позитивним, пише ІА Волинські новини.

«Я не пам’ятаю, у якому році ми з Катею познайомилися. Ми, медики, приїхали на ротацію, а вона саме була в молодому поповненні. Щира, позитивна і ну дуже бойова дівчина! У 2019 році разом були на полігоні під час показових занять з медицини. Саме тоді дівчата відпрацьовували евакуацію пореного з поля бою. Взагалі по роботі часто стикалися. Завжди як медики ділилися всім, що мали. У неї були одні препарати, в мене інші. То мінялися, в наряди разом ходили. У нас були хороші дружні взаємини», – розповідає про бойову посестру військовий медик.

Боєць каже, що Катерина йшла в будь-який бій без страху. Хоробрості у цієї дівчини було хоч відбавляй.

«Катя була дуже приємною дівчиною, людяною. З усіма могла порозумітися. Завжди на позитиві, з нею було весело. Скільки разів ми були в полях, щоразу переконувався, що з нею хоч у вогонь, хоч у воду. Окрім того, вона вміла морально підтримати. Бувало, візьму огірка, сала. Гукну жартома: «Ану-но, дівчатка, нарубайте обід». І вона завжди з усмішкою наріже того сала, припросить. Не було у нас розмежувань чи поблажок за статтю, бо медик – створіння без статі. У бій – то в бій. Вона нормально почувалася і в жіночому, і в чоловічому колективі», – ділиться цінними спогадами Тарас.

Захисник з болем згадує про той чорний день, коли вороже бомбардування обірвало життя дівчини:

«Коли Катя загинула, ми не були разом. Вона була з танковим взводом і того дня евакуювала трьох поранених танкістів, вивезла їх на «больнічку» й повернулася назад на поле бою. Після того ворог завдав по периметру авіаударів. На приміщення, яке слугувало медпунктом і де перебувала Катя, впала чи то бомба, чи ракета. Це був ніби опорний пункт, куди медики доставляли поранених, а стабілізувавши їхній стан, відправляли до медичних установ. Пряме потрапляння – і та хата склалася. Хлопці всю ніч розбирали завали, сподіваючись знайти Катю, а на світанку, коли розвиднілося, побачили, що її ударною хвилею відкинуло на 30 метрів від приміщення. Я не знаю, чи був у неї шанс залишитися живою, якби її знайшли одразу… І ніхто не знає», – каже зі смутком у сталевому голосі.

Бойовий побратим досі не може повірити у смерть посестри. Каже, що для нього Катя ніби й досі жива.

«У нас не лише медики, а й військові з особового складу бригади досі шоковані, що Катя загинула. Досі не можемо змиритися з думкою, що її більше нема. Особисто я не бачив її тіла, тому для мене вона досі жива».

Катерина заміжньою не була, але мала коханого, теж військового.

З 2014 року сержант Катерина Ступницька неодноразово рятувала життя захисників та захисниць України у гарячих точках. Закінчила Дубенський медичний коледж. Першим місцем її роботи став ФАП у селі Даничеві, потім вона пішла в армію. Дівчина була санітарним інструктором медичного пункту 3-го механізованого батальйону військової частини у Володимирі. Кілька разів з невеликими перервами була на передовій, а у вересні 2021 року знову підписала контракт.

Сержант Катерина Ступницька загинула 10 березня 2022 року. Званням Героя України її нагородили посмертно. На жаль, вона не встигла вийти заміж та народити діток, але встигла найголовніше – врятувати не одне життя і стати Героєм.

Поховали її 12 березня в селі Залізниця Корецького району.