Я вам розповім на своєму маленькому прикладі – хто у нас із яйцями.

Вилітаємо вранці з Афін до Києва.

Прокинувся в готелі і говорю дружині:

– Уявляєш, адже зараз у Греції і так не сезон – літають напівпорожні літаки, а сьогодні взагалі летітимемо одні. Хто захоче повертатися до Києва, коли з кожної праски говорять про війну.

З цією думкою ми приїжджаємо до аеропорту.

У черзі на безпеці бачу чимало людей із нашими синіми паспортами і на око прикидаю, що десь половина літака таки набереться.

Ну, хоч так.

Тихо зрадів я і пішов на посадку.

Коли всі розсілися і гучного зв’язку оголошували – boarding is completed. Я озирнувся на всі боки.

Бляха.

У величезному літаку яблуку не було де впасти – абсолютно всі 100% місць були зайняті.

Багато жінок.

Здорові чоловіки.

Молода пара.

Сім’я з маленькими дітьми.

Захотілося підвестися і сказати:

– Хлопці, ви всі офігенні!

Адже це означає, що українці не просто не здавали свої квитки, а ще й розкупили всі вільні місця, щоби встигнути повернутися додому. Туди, де завтра може бути справжня війна.

Посольства біжать, іноземці біжать, олігархи біжать, політики біжать.

А люди їдуть додому.

Люди.

Наші люди у нас із яйцями.